Головний провал України в «Нормандії» — відсутність власного бачення перемоги, — Ярослав Юрчишин

Головний провал України в «Нормандії» — відсутність власного бачення перемоги, — Ярослав Юрчишин

На наступний раунд переговорів у Нормандському форматі Україна має їхати з чіткими вимогами, а не лише з бажанням побачити Путіна. Цього разу, не маючи власної стратегії, Україна знову обрала легкий і небезпечний шлях — впроваджувати стратегію ворога. Про це говорив Ярослав Юрчишин в ефірі «Прямого каналу» 13 грудня.

Пряма мова Ярослава Юрчишина, народного депутата України, заступника голови партії «Голос»:

— По-перше, величезна подяка українським добровольцям і українській армії, що ми зупинились на тих рубежах, на яких зупинилися, бо в 2014 році для РНБО наші міжнародні партнери малювали набагато гірші сценарії, зважаючи на те, що армії фактично не було.

Я не буду оцінювати це як поразку чи перемогу, бо війна триває. Ми в стадії війни, і про це треба не забувати. Питання в тому, чи ми зараз маємо можливість створити власне бачення перемоги.

Соціологія показує, що люди не готові на мир будь-якою ціною. Бо мир, здавшись, можна отримати дуже швидко. І найкраще досягнення, власне, переговорів в Нормандському форматі — це те, що ми не здались. Що всі побоювання про те, що Зеленський їде туди здаватись, не справдились. Я переконаний, що те, що активно спрацювала частина суспільства на випередження, було позитивним фактором, на який і Зеленський міг спиратися.

Провал української сторони — повна, на жаль, неготовність до того, що буде далі. Ми знову вибрали легший шлях — продовжили дію закону, до якого є дуже багато запитань, який фактично представляє переважну більшість російських наративів. Це — відкладання рішення. Ми знову не маємо стратегічного бачення.

Нам треба нарешті сказати суспільству: «Мінськ» не працює. Навіщо подовжувати те, що не працює? Що нам реально зараз потрібно — це в довгу вкладати в розвиток тих територій, які контролює українська армія.

Сьогодні ми міняємо заручників десятками, коли насправді їх мільйони, бо всі, хто перебуває зараз на окупованих Росією територіях, — заручники, якими нам викручують руки. Частина з них може поїхати. І нам треба створити умови, щоб вони приїхали на контрольовані Україною території.

Нам потрібно готуватися до довгої реінтеграції. І лише в такому випадку ми справді будемо готови до перемоги. Розвиваючи українську армію. Інвестуючи в інфраструктуру тих регіонів, які зараз залишилися без належної уваги.

Чи варто нам розраховувати на міжнародну допомогу? На жаль, ні. Санкції працюють. Але вони не прив'язані до «Мінська», це нонсенс. Вони прив'язані і мають бути прив'язані до територіальної цілісності України. Виконання чи невиконання «Мінська» веде до того, що цілісність відновлюється? Ні, не веде.

Нам потрібно — без зрад і перемог — зібратися всім разом, Тимчасова спеціальна комісія ініційована, винести наперед безпекові питання. Які можуть бути розмови зараз, коли одразу після підписання в Парижі комюніке відбувається обстріли?

Тому ми — за довгий усвідомлений шлях. За поїздку через чотири місяці з конкретними вимогами, а не з бажанням побачити Путіна.

Підписуйся на нашi

ще новини