Президент — це не перерізання стрічок, а захист нацбезпеки і Конституції, — Сергій Рахманін про 2 роки президентства Зеленського

Президент — це не перерізання стрічок, а захист нацбезпеки і Конституції, — Сергій Рахманін про 2 роки президентства Зеленського

Пряма мова

Сергій Рахманін, депутат фракції «Голосу» у Верховній Раді, член комітету ВР з питань національної безпеки оборони та розвідки:

— У мене таке враження, дуже дивне, що ми обговорюємо не Президента Зеленського, а кандидата Зеленського. Дуже багато говорять про щирість, про поклики. Це дуже добре, коли йдеться про кандидата, але Президента треба оцінювати по реальних речах, це по-перше.

По-друге, говорять про те, що він отримав країну у складному стані. У якому стані отримав країну Леонід Макарович Кравчук, який тільки намагався її розбудовувати? Леонід Кучма, який отримав розвалену економіку, розвалену стару систему та непобудовану нову? Яку країну отримав Ющенко — яка була розірвана навпіл, яку треба було зшивати? Яку країну отримав Порошенко під час війни? Кожен отримав складну країну і кожен Президент, тут теж треба віддати належне кожному з них, робив і корисні речі, і помилки. Але давайте оцінювати минулих Президентів будемо не ми! Хай їх будуть оцінювати історики та аналітики, а ми маємо оцінювати чинних політиків за чинними речима.

Тому я би говорив про речі, які, напевно, здаються більш нудними, ніж розмови про ковід чи про «Велике будівництво», чи про корупційні схеми. Це теж важливо.

Почну про щирість. Коли кандидат в Президенти Зеленський, можливо, абсолютно щиро говорив, що Президентом достатньо бути просто порядній людині, і, можливо, він справді у це вірив. Можливо, він вірив у те, що достатньо просто припинити стріляти, щоб б припинити війну. Багатющим знанням, що Президент — це не просто порядна людина, а для того, щоб війну припинити, недостатньо просто припинити стріляти, — цим знанням він збагатився тільки два роки потому. Шкода, тому що, якби він над цими речима замислився перед тим, як стати Президентом, а не тоді, коли прийшов на Банкову, можливо, трохи би щось змінилося.

Але давайте оцінювати його за реальними речима, тому що насправді Президент — це не перерізання стрічок, це не «Велике будівництво», це не боротьба з бідністю. Давайте Конституцію відкриємо — у нього є цілий набір змістовних повноважень. От по цих повноваженнях давайте його оцінювати.

Почнемо з першого: він — Верховний Головнокомандувач і Голова Ради національної безпеки та оборони України.

Нещодавно Верховна Рада зібралася на три позачергових засідання. Одне з них було присвячене абсолютно важливій темі — загостренню на фронті та можливій ескалації війни. Знаєте, скільки ми заслуховували Головнокомандувача Збройних Сил України Хомчака? 10 хвилин. Знаєте, скільки ми обговорювали фаєри та двері? Півтори години. Питання масштабу та сумісності проблем, вміння реагувати на те, яка проблема є справжньою, а яка вигаданою.

Є правоохоронні органи, силові, яким надаються слідчі, будь-які інші специфічні функції, — кількість цих правоохоронних органів така, що скоро ми вже заплутаємося. Хай працюють, не питання. Але я думаю, що Хомчака треба було послухати півтори години та отримати змогу поставити йому питання. Це перший момент.

Друге. У нас Рада національної безпеки, дуже важливий орган, насправді перший рік була сплячим органом, про який усі забули. Потім з’ясувалося, що він таки корисний, і зараз він вряди-годи почав працювати. Деякі рішення правильні, деякі — дивні щонайменше. Але є неймовірний ризик, дуже не хотілося б, щоб це сталося, — щоб Рада національної безпеки не перетворилася у генератор випадкових рішень або ще один скажений принтер. Тому що вона має займатися тими речима, які насправді є важливими.

Завтра вона збирається. Щиро сподіваюся, що вона буде обговорювати питання, яке обговорюють сьогодні всі — навіть у Вашингтоні, якому ми вже набридли: питання можливої ескалації збройного конфлікту.

Я дуже сподіваюся, що Президент нарешті — і це його прямий обов’язок — наведе лад в системі, про яку, на жаль, не можу говорити (бо є закон про державну таємницю та Кримінальний кодекс), але про яку не можу мовчати — це система оборонних закупівель, яка в нас провалена у переддень можливого загострення на фронті.

І щодо питання важливості, питання сумісності, питання пріоритетів я просто наведу один приклад. Сьогодні говорили про перемир’я: хто його почав, хто його першим порушив. Я нагадаю для тих, хто, можливо, не так часто, як я, відвідує зону проведення Операції об’єднаних сил, що стрілянина не припинялася ніколи. Ще раз підкреслюю: за умов існування режиму припинення вогню, вогонь вівся постійно. Зараз загострення пов’язане лише зі збільшенням самих обстрілів та збільшенням жертв.

Тепер увага: найбільші втрати, у тому числі невідворотні, — від снайперського вогню. А тепер повертаємося назад: що передбачає режим припинення вогню? Нагадати? Заборону розвідки, заборону використання безпілотних апаратів, заборону вогню у відповідь, що було потім у наказах №№330, 340 (потім скоригувалося, що це можливо за умови військової необхідності), але політичні зобов’язання, які ухвалили лідери держави, — заборона вогню, окрім наказу командування Збройних Сил України. Тобто вогонь у відповідь, відповідно до цих домовленостей, які підписували політики, не військові (це якраз не до них закид), — це заборонено. Судячи з останньої промови пана Зеленського, ми все одно будемо — увага! — намагатися дотримуватися режиму припинення вогню.

А тепер увага: у нас скупчення угрупувань російських збройних сил уздовж нашого кордону. У нас є суттєве загострення, у нас є величезний ризик ескалації. У цих умовах що ми маємо зробити? Заборонити розвідку, щоб армія була сліпа? Дозволити вести безкарний снайперський вогонь, тому що контрснайперка формально заборонена?

Дякувати військовим, вони заплющують очі, але ж є офіцери, які оглядаються на Київ та бояться використовувати засоби, заборонені політичними угодами. Ось це — межа відповідальності. Якщо ти Президент, і безпека держави — це твоя зона відповідальності, ти маєш вирішити: або поставити хрест на цих умовах і взяти такий ризик на себе, або взяти на себе ризик за можливі жертви. І те, що ти чуйний, те, що ти щирий, — кому це буде цікаво після того, якщо будуть жертви? І великі жертви.

І останній момент — друга дуже важлива функція Президента, про яку не згадують. Президент, окрім всього іншого, є гарантом Конституції. Окрім всього іншого, це означає, що ця людина має бути останньою, яка порушує Конституцію. У нас усі Президенти, окрім першого, порушували Конституцію. Перший не порушував, хоча б тому, що тоді Конституції не існувало.

Я не знаю, але спроба лікувати подряпини відрубанням сокирою ноги — це історія дуже складна. У мене питань до пана Тупицького більше, напевно, ніж у Президента Зеленського, бо Зеленський, думаю, про існування Тупицького дізнався, у ліпшому варіанті, рік тому, а я за паном Тупицьким стежу дуже давно. Але коли указом Президента — всупереч щонайменше 4 статтям Конституції — знімається з посади суддя Конституційного Суду, це означає порушення Конституції, як би я не ставився до пана Тупицького.

Останнє. Чому це шкідливо? Тому що до тих, хто сьогодні плескають йому за це рішення, теж прийдуть із сокирою лікувати ноги. І прийдуть до нього самого. І знайдуться ті, хто їм буде плескати. Дуже хочеться, щоб він над цим замислився.

Підписуйся на нашi

ще новини