10.12.2019

Путін — не миротворець і недарма наполягає на особливому статусі Донбасу, — Сергій Рахманін

Чим небезпечно продовження дії закону про особливий статус окупованих територій Донбасу? Що не так з підходом до санкцій проти Російської Федерації? Як убезпечитись від ризику ескалації бойових дій на Донбасі? Чи зможе Україна переграти Росію сам на сам? Про це в ефірі «Свободи слова» на ICTV 9 грудня розповів голова парламентської фракції «Голосу» Сергій Рахманін.

Про результат переговорів в Парижі

— Те, що ми зараз почули, вкотре доводить, що Мінські угоди — це шлях в нікуди. Бо, якщо ви слухали Володимира Зеленського і Володимира Путіна, могло скластися враження, що вони були на різних заходах.

Це означає, що точки зору — абсолютно непримиренні. Україна і Росія не зсунулися в своїх точках зору. Вони можуть зустрічатися ще в квітні, в жовтні, ще багато разів, але ні до чого по Мінських угодах вони не прийдуть.

Допоки санкції будуть метою — нового плану в України не буде

— Путін — нам не друг. Путін — не ідіот. Путін — не миротворець. І Путін — не філантроп. Будь-яка пропозиція, яка надходить від Путіна, є небезпечною сама по собі. І будь-яка притомна людина має про це пам'ятати, маючи зустріч з Путіним.

Путін не дарма наполягає на тому, щоби подальший шлях розв'язання конфлікту на Сході України відбувався саме за Мінськими угодами і саме спираючись на закон про особливий статус.

Фракція «Голосу» голосуватиме проти продовження дії цього закону. Він є вкрай небезпечним з трьох причин.

Перша причина — очевидна: давайте не забувати, що цей закон, — окрім того, що був проголосований з грубими порушеннями регламенту Верховної Ради, чинного законодавства і Конституції України, — напряму суперечить Конституції за змістом. Він надає окремим територіям особливий статус де-факто і де-юре та фактично є першим кроком до дезінтеграції держави.

Регіон, в якому відбувалися бойові дії, населений носіями російських паспортів і людьми, які зі зброєю в руках воювали проти українських збройних сил, — цей регіон матиме більші права, ніж будь-який інший регіон в Україні. Це створює неймовірну напругу всередині держави. Це неможливо, неправильно, неприпустимо.

І байдуже, що в перехідних положеннях цього закону зазначено, що він має тимчасовий статус. Тимчасовий статус прибирається дуже легко — одним голосуванням у 226 голосів.

Друга причина: коли б не відбувалися вибори у так званому ОРДЛО, вони не матимуть жодного сенсу, поки ми не встановимо контроль над кордоном. Розмови про те, що вибори можуть відбутися восени наступного року, — це неймовірна річ, бо для встановлення української влади на цих територіях потрібні роки. А продовження дії закону про особливий статус прискорить вибори на цих територіях, і це означає, що частина території України буде відділена від неї .

Третя причина стосується тези, якою завжди спекулювали ті, хто наполягав на продовженні дії цього закону: мовляв, його дія напряму пов'язана із санкціями щодо Росії. У мене питання до них: яким чином подовження чи неподовження санкцій щодо Росії впливає на прискорення чи пригальмування деокупації та реінтеграції Криму і Донбасу?.. Жодним чином не впливає.

Замість того, щоб наростити військові м'язи, відвоювати на дипломатичних майданчиках нові позиції, напрацювати новий план деокупації і реінтеграції, ми з 2015 року ходимо по колу і говоримо про те, що Мінські угоди виконуватись не будуть, бо їх неможливо виконати, але скасовувати їх не можна, бо від них залежать санкції. Але санкції не можуть бути метою! Санкції — це механізм.

Санкції — це покарання Російській Федерації за те, що вона вдалася до агресії, до окупації, до бойових дій, до порушення міжнародного права. І за це вона має страждати, і саме цим мають керуватися ті країни, які запроваджують механізм санкцій щодо РФ.

А якщо санкції — це покарання Україні за те, що вона прийняла на себе тягар обов'язків, які порушують її територіальну цілісність і суверенітет, то краще самим відмовитись від цих санкцій. Тому що рано чи пізно вони все одно будуть скасовані незалежно від того, вийдемо ми з Мінських угод — чи вийде з них Росія, порушить їх Росія — чи не буде виконувати Україна.

Санкції не можуть бути вічними. Санкції — це тимчасовий інструмент, необхідний для досягнення мети. Допоки санкції будуть метою — нового плану в України не буде.

І тому вона має чесно і відверто сказати: Мінські угоди мертві, їх треба ховати, і зараз найкращий час робити це.

Від загрози ескалації захистить не «Мінськ», а припинення вогню

— Допоки на території окупованої частини Донбасу знаходяться російські війська, ризик екскалації існуватиме завжди — незалежно від того, будемо ми продовжувати дію закону про особливий статус чи не будемо.

Мінські угоди передбачають перелік речей, які має виконати Україна, щоб на сході країни запанував мир. Це більш-менш чітко і розлого написано. Більше того, з'явилися ще й додаткові речі на кшталт «формули Штайнмаєра» чи обов'язків розведення військ в трьох точках, і зараз з'являються ще нові. Мав бути такий самий перелік, що має зробити Росія для того, щоб досягти миру. Але для України розписаний розлогий план, а для Росії — нічого.

Хіба там передбачено, коли, як і куди будуть відводити військові формування? Куди і як будуть складати зброю? Куди будуть відводити техніку? Хто і де буде здійснювати моніторинг, верифікацію, охорону, відведення? Цього всього немає.

Перше, з чого мала би починати Україна, щоб убезпечити себе від ескалації бойових дій, — домовлятися про режим повного тривалого припинення вогню. І тільки після цього домовлятися про решту речей. Ось тоді ескалація була б неможлива.

Росія ніколи не визнає себе стороною конфлікту, але її можна змусити діяти як таку

— Росія ніколи публічно не визнає себе стороною конфлікту. Але це не означає, що Росію не можна примусити діяти як сторона конфлікту. Росію можна примусити так діяти.

Насправді позиція Франції і Німеччини сьогодні є набагато жорсткішою, ніж в 2014, навіть в 2016 чи 2017 роках. Кажуть, що Мінські угоди зробили Німеччину нашим союзником, — але вони не уберегли нас від «Північного потоку-2», правда?

Проблема полягає в тому, що за 5 років ми не переконали французьку і німецьку сторону, які мають власні інтереси і не мають захищати Україну від Росії, що в нас є інший план. Якби він був, можна було б зробити з Німеччини і Франції наших спільників, а не спільників Путіна, як сьогодні, на превеликий жаль, виглядає.

Україна мала зосереджуватись на безпековому форматі, а не на обіцянках провести вибори, які за чинним українським законодавством там провести неможливо. Мали б напрацювати навколо ідеї замороження бойових дій і довгострокового припинення вогню дорожню карту, залучивши і німців, і французів у спільники. І тоді б ми сьогодні їхали в Париж з власним планом, а не з ідеями, як протидіяти чужому плану.

Переграти Росію сам на сам нам не вдасться. Німеччина і Франція потрібні нам як довгострокові надійні спільники, але ми згаяли забагато часу, і зараз це неможливо. Ми можемо лише перегорнути цю сторінку і вибудовувати нову історію.

Продовжуємо працювати. Підписуйся на наш Facebook, Twitter, Instagram, Telegram, YouTube та Viber.